В давнину ж у деяких місцевостях масляницю зображувала заміжня жінка, яку під жарти возили на санчатах односельці. Але найбільше розповсюдження мав звичай колодки (колодія).
Заміжні жінки увесь тиждень справляли “колодку”. У понеділок зранку вони збиралися в корчмі “колодкувати”. Одна з них клала на стіл невеличке поліно або палицю - це колодка. Інші брали по черзі і вповивали її шматками полотна, потім знову клали на стіл. Це означало, що колодка народилася. Святкове частування, присвячене цій події, продовжувалося до вечора.
Наступного дня, у вівторок, святкували “хрестини колодки”; в середу - похрестини; в четвер колодка “помирала”, в п’ятницю її ховали, а в суботу “плакали” за нею. Звісно, ніхто за колодкою не плакав, бо символізувала вона Зиму, а прощання з нею - своєрідні її проводи.
Проте колодка була і предметом покарання тих молодих людей - і дівчат, і хлопців - які не встигли, або не поспішали побратися. На Масному тижні до їх рук прив’язували колодку, і позбутися її можна було тільки через викуп. “Не женився єси - то колоду неси”, - говорить стародавнє прислів’я.
Цікаво, чому саме “колодка” стала атрибутом Масляного тижня? А традиція йде з сивої давнини. Колодій - давньоукраїнський бог шлюбу та злагоди людської. За легендою, він син Лади (богині Весни) і Ярила (бога весняних робіт і пристрастей статевих). За переказами, Колодій спонукав до кохання і шлюбу, навчав сватів премудрості сватання, котре мусило призвести до шлюбу. Він - опікун подружнього життя, оберігає молодих від недуг та нещасть, заохочує до багатодітності, продовження роду людського. Тому на Масляному тижні прийнято частувати членів сім’ї, ходити один до одного в гості, збиратися за великим родинним столом.
“До тещі на млинці” їздили в середу. Цей день носить назву “зноби-баби”. За звичаєм, в середу вся родина збиралася за одним столом, “щоб улюблений зять був задоволений”.
Четвертий день Масляниці називали “переламний”, або “широкий”. Саме з цього дня починається справжнє гуляння, що супроводжується ситною їжею та багатим питвом. Поряд з млинцями та налисниками, головною їжею на Масляну були вареники з сиром і сметаною, гречані млинці на маслі або смажені на смальці.
У п’ятницю теща їздила до зятя на млинці, і тепер вже зять мав тішити улюблену тещу.
Вдавнину на Масляний тиждень надто пишно й гучно віншували вдів та одиноких матерів, що мали позашлюбних дітей. Таким дітям, крім солодощів, дарували одяг, взуття, полотно, барильце меду тощо. А вдові чи одинокій жінці, бувало приводили (заздалегідь домовившись) вдівця.
Якщо головна дійова особа свята Колодій, то звідки ж взялася Масляниця?
Як ми вже зазначали, Масляний тиждень - це останній тиждень перед Великим постом, коли ще дозволялася скоромна їжа. Піст, як і сам Великдень, прийшов до нас разом з Християнством. Пристосовуючись до язичницького свята, Церква змінила його назву. От і з’явилася Масляниця, Масляна, Масниця, Сиропусний тиждень і таке інше.
До речі, “поховання” Масляниці - обряд, запозичений. Колодій теж “вмирав” на сьомий день свята. І його проводжали у потойбічний світ з піснями і жартами. Адже він забирав із собою всі ворожі сили, які повинні були навіки залишитися у похмурому царстві Пека.
Останні два дні тижня - верхівка свята. Народні гуляння, ігри, серед яких найулюбленіша “взяття сніжної фортеції”, катання на санях, танці навколо багаття, спалення солом’яної Масляниці, і, звичайно, млинці на різні смаки, з різними наповненнями, гарячі та рум’яні.
Наступного дня, у вівторок, святкували “хрестини колодки”; в середу - похрестини; в четвер колодка “помирала”, в п’ятницю її ховали, а в суботу “плакали” за нею. Звісно, ніхто за колодкою не плакав, бо символізувала вона Зиму, а прощання з нею - своєрідні її проводи.
Проте колодка була і предметом покарання тих молодих людей - і дівчат, і хлопців - які не встигли, або не поспішали побратися. На Масному тижні до їх рук прив’язували колодку, і позбутися її можна було тільки через викуп. “Не женився єси - то колоду неси”, - говорить стародавнє прислів’я.
Цікаво, чому саме “колодка” стала атрибутом Масляного тижня? А традиція йде з сивої давнини. Колодій - давньоукраїнський бог шлюбу та злагоди людської. За легендою, він син Лади (богині Весни) і Ярила (бога весняних робіт і пристрастей статевих). За переказами, Колодій спонукав до кохання і шлюбу, навчав сватів премудрості сватання, котре мусило призвести до шлюбу. Він - опікун подружнього життя, оберігає молодих від недуг та нещасть, заохочує до багатодітності, продовження роду людського. Тому на Масляному тижні прийнято частувати членів сім’ї, ходити один до одного в гості, збиратися за великим родинним столом.
“До тещі на млинці” їздили в середу. Цей день носить назву “зноби-баби”. За звичаєм, в середу вся родина збиралася за одним столом, “щоб улюблений зять був задоволений”.
Четвертий день Масляниці називали “переламний”, або “широкий”. Саме з цього дня починається справжнє гуляння, що супроводжується ситною їжею та багатим питвом. Поряд з млинцями та налисниками, головною їжею на Масляну були вареники з сиром і сметаною, гречані млинці на маслі або смажені на смальці.
У п’ятницю теща їздила до зятя на млинці, і тепер вже зять мав тішити улюблену тещу.
Вдавнину на Масляний тиждень надто пишно й гучно віншували вдів та одиноких матерів, що мали позашлюбних дітей. Таким дітям, крім солодощів, дарували одяг, взуття, полотно, барильце меду тощо. А вдові чи одинокій жінці, бувало приводили (заздалегідь домовившись) вдівця.
Якщо головна дійова особа свята Колодій, то звідки ж взялася Масляниця?
Як ми вже зазначали, Масляний тиждень - це останній тиждень перед Великим постом, коли ще дозволялася скоромна їжа. Піст, як і сам Великдень, прийшов до нас разом з Християнством. Пристосовуючись до язичницького свята, Церква змінила його назву. От і з’явилася Масляниця, Масляна, Масниця, Сиропусний тиждень і таке інше.
До речі, “поховання” Масляниці - обряд, запозичений. Колодій теж “вмирав” на сьомий день свята. І його проводжали у потойбічний світ з піснями і жартами. Адже він забирав із собою всі ворожі сили, які повинні були навіки залишитися у похмурому царстві Пека.
Останні два дні тижня - верхівка свята. Народні гуляння, ігри, серед яких найулюбленіша “взяття сніжної фортеції”, катання на санях, танці навколо багаття, спалення солом’яної Масляниці, і, звичайно, млинці на різні смаки, з різними наповненнями, гарячі та рум’яні.
Комментариев нет:
Отправить комментарий