До 20-річниці Всеукраїнського референдума 1991 року

Щоб бути справжнім громадянином своєї держави, треба знати її історію. Однією з провідних дат в історії України вважається день проведення 1 грудня 1991 року Всеукраїнського референдуму. Яку роль цей день зіграв в установленні сучасної України? І, взагалі, що таке референдум? Я вважаю, що в данному матеріалі ви знайдете відповіді не тільки на ці запитання.

Те, що має бути повідомлено

    Якщо пересічного громадянина України спитати про визначні дати історії новітньої України, то найпопулярнішою відповіддю виявиться День незалежності – 24 серпня 1991 року. Лише небагато хто згадає про 1 грудня 1991-го – день проведення Всеукраїнського референдуму, який по праву можна вважати справжнім днем юри­дичного народження України. 

    Слово «референдум» має латинське похо­дження: у перекладі з латині referendum – «те, що має бути повідомлено». Право визначає його як форму безпосередньої демократії, що застосову­ється для прийняття або затвердження шляхом голосування найважливіших рішень загально­державного чи місцевого значення. 

     Рішення референдуму, як правило, має най­вищу юридичну силу, повинно враховуватися всіма державними органами або безпосередньо породжує певні юридичні наслідки – прийняття нормативного акта, зміну статусу території чи держави тощо. Хоча відомі й так звані консульта­тивні референдуми, коли рішення не має прямої дії, а повинно бути реалізоване шляхом певної процедури – у цьому разі воно може залишитися нереалізованим. 

Еволюція «інструменту волевиявлення»

Першим достовірно відомим референдумом вважають опитування, проведене 1439 року у швейцарському кантоні Берн. На розсуд народу було винесено питання про поліпшення фінан­сового стану кантону із запровадженням додат­кового збору на військові потреби. З XVII сто­ліття відомі референдуми на території нинішніх США – у 1640 році опитування відбулося в ко­лонії, що згодом стала штатом Массачусетс. На загальнодержавному референдумі в 1802 році у Швейцарії вперше в історії ухвалили конститу­цію. Неодноразово проводилися референдуми і у Франції XIX століття. З початком ХХ століт­тя ця практика набуває значного поширення у світі. 1900 року відбувся референдум в Австралії, 1902-го – у Норвегії. 

     Період між світовими війнами не лише став часом закріплення референдумів у законодавстві багатьох країн Європи та Америки, а й подарував чи не перші приклади використання «керованих» референдумів. Тричі їх проводили в Німеччині за правління Гітлера: у листопаді 1933 року саме загальнонародним голосуванням було прийня­то рішення про вихід Німеччини з Ліги Націй, у серпні 1934-го – про суміщення посад прези­дента та канцлера Німеччини і, нарешті, у квітні 1938-го – про приєднання Австрії до Німеччини.

   Після Другої світової війни референдум став загальновизнаним елементом демократії і закрі­пився в конституціях майже всіх континентів. 

Референдум: порядок денний

На розгляд референдумів виносять най­різноманітніші питання. Серед них – питання території або незалежності (такі референдуми часто називають плебісцитами). Так, 1946 року в Монголії на порядок денний поставили питання про приєднання до Китаю або збереження дер­жавної незалежності (майже 100% учасників під­тримали незалежний шлях розвитку), 1952-го на референдумі у Франції та Алжирі було вирішено долю Алжиру (70% віддали голоси за незалеж­ність колишньої колонії), 1989-го на Філіппінах проводили референдум щодо надання автономії південним провінціям.

Під час опитувань розглядають чимало кон­ституційних актів. Саме таким шляхом прийнято чинні конституції Франції (1958), Румунії (1991), Росії (1993), Польщі (1997) та багатьох інших держав. Останній приклад – минулорічний ре­ферендум щодо прийняття конституції Сербії.

За допомогою референдуму можуть прийма­тися рішення про схвалення або скасування зако­нів. Саме таким чином у Швеції в 1955 році вирі­шили перейти від ліво- до правостороннього руху; на італійських референдумах розглядали можли­вість скасування низки законів: про фінансування державою політичних партій (1978), про дозвіл на аборти (1981) тощо. У Швейцарії предметом рефе­рендуму двічі ставало питання про вступ країни до ООН (на першому, у 1986 році, відповідь була не­гативною, на другому, у 2002-му, – позитивною). З другого боку, у тій самій Швейцарії на референду­мі вирішувалося не лише доленосне питання про вступ до всесвітньої організації, а й питання про долю... підрозділу голубиної пошти швейцарської армії (такий референдум було проведено напри­кінці ХХ століття). Всього у світі протягом лише ХХ століття відбулося близько 500 референдумів, і «рекордсменом» за їх кількістю є саме Швейца­рія – там їх проведено близько 200.

Утім, проведення референдумів або ж їх від­сутність аж ніяк не може свідчити про рівень демократизму в державі. Скажімо, у демократич­них Нідерландах референдуму не проводили жодного разу, не знає загальнодержавних ре­ферендумів і двохсотрічна історія США. 

Два референдуми 1991 року

Протягом 70-х років ХХ століття Україна пе­ребувала в складі СРСР. Згадка про референдум є в Конституції СРСР 1978 року. Стаття 5 передба­чала можливість винесення на загальнонародне голосування найважливіших питань держав­ного життя. Але до другої половини 80-х років ХХ століття питання про проведення референ­думів в СРСР навіть не поставало. Лише 27 груд­ня 1990 року було прийнято Закон СРСР «Про загальнонародне голосування (референдум СРСР)», що передбачив процедуру проведен­ня референдуму. Через три місяці – 17 березня 1991 року – на підставі саме цього закону від­бувся перший (і як згодом виявилося – єдиний) в СРСР референдум – про збереження союзної держави. Під час цього референдуму, у якому взя­ло участь 147 млн громадян СРСР, 76% учасників висловилися за подальше існування Радянського Союзу. На території УРСР за збереження Союзу також висловилася більшість населення.

Однак уже в серпні ситуація кардинально змінилася. 19 серпня 1991 року в Москві створюється Державний комітет з надзвичайно­го стану і починаються події, що згодом дістали назву «путчу».

24 серпня Верховна Рада УРСР приймає Акт проголошення незалежності України. Разом з Актом було прийня­то постанову, яка передбачала необхідність схва­лення цього документа на Всеукраїнському рефе­рендумі.

Референдум відбувся, і результат його виявився цілковитою протилеж­ністю весняному. Відповідь громадян щодо підтвердження Акта незалежності була стверд­ною – «так» відповіли понад 90% учасників опи­тування. Про важливість і необхідність цього референдуму свідчить і те, що тільки після того, як стали відомі його результати – 2 грудня 1991 року, – розпочалася хвиля офіційного визнання незалежної України іноземними державами.

Юридичне народження держави: хронологія подій

Спроба державного перевороту в колишньому СРСР, здійснена ДКНС 19 серпня 1991 р., поставила під реальну загрозу курс українського народу на розбудову національної державності, утверджений 16 липня 1990 р. в Декларації про державний суверенітет України. Щоб уникнути ризиків, що виникли для України у зв’язку з державним переворотом, Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. урочисто прийняла Акт проголошення незалежності України, який визначив незалежність України та створення самостійної Української держави — Україна.

Утім, прийнятий Акт не був наділений відповідною юридичною силою, й Україна впродовж більш ніж трьох місяців залишалася невизнаною державою світу. Ситуацію потрібно було змінювати у такий юридичний спосіб, який би не викликав жодних сумнівів у світової спільноти щодо легітимізації проголошення незалежності України та сприяв визнанню міжнародної правосуб’єктності нашої держави. З цією метою було вирішено провести всеукраїнський референдум, оскільки саме ця форма безпосередньої демократії була найпоширенішою у світі щодо легітимізації незалежності держав.

Проведення першого в історії України загальнонаціонального референдуму було призначене Верховною Радою Української РСР на підставі Закону Української РСР «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р. Попри певні сумніви у долі всенародного голосування, його результати були більш ніж переконливими — 90,3% громадян Української РСР проголосували «за» Акт проголошення незалежності України. Проведення цього референдуму отримало схвальну оцінку міжнародних спостерігачів, а його наслідки виявилися доленосними для України.

Уже 2 грудня 1991 р., без очікування офіційного оприлюднення результатів всеукраїнського референдуму, незалежність України у встановленому порядку була визнана Польщею та Канадою. З 1 грудня 1991 р. по 31 січня 1992 р. Україну як суверенну незалежну державу визнали понад 100 країн.

На підставі результатів всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. Україна першою з колишніх радянських республік заявила, що стосовно себе Договір 1922 р. про утворення СРСР вважає недійсним і нечинним. 8 грудня 1991 р. підписання Біловезької угоди президентами Росії, України та Головою Верховної Ради Білорусі юридично припинило існування колишнього Радянського Союзу.

 Також можна ознайомитися з матеріфлами ВІКІПЕДІЇ за цією темою.